ГАДЮЧНИК, КА,

Гадючник, ка, м. 1) Змѣиное гнѣздо. Екатеринослав. 2) Раст. = Воронець, Spiraea Filipendula L. ЗЮЗО. І. 137. 3) Низенькая землянка. Херс. Викопав якийсь гадючник у землі. Левиц. Пов. 343. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 264.